Виходжу в дощ, осінній дощ,
Зібравши всі гріхи й спокути.
Виходжу в дощ, невпинний дощ,
З бажанням більше не вернутись.

А навкруги сріблиться брук,
Цвіту в пітьмі, як під наркозом,
Коли твій друг уже не друг –
Це не поезія, це проза. (весь куплет – 2)

Піду по асфальту сонних площ,
Бреду по кручених узвозах.
Забудь про все – шепоче дощ,
Це не поезія, це проза.

Що забувать, що пам’ятать
Підкаже час – він справжній лікар,
Нам вже любов, як суєта,
Коли за поворотом літо. (весь куплет – 4)

Я руку літа відпущу,
Але не стану в безнадії
Просить поради у дощу,
Що тільки плакати уміє.

Нам вже любов, як суєта,
Коли за поворотом літо...