Впали роси на покоси,
Засвітилися навколо.
Там дівча ходило босе,
Білу ніжку прокололо.

Згинуть роси, як над світом
Сонечко зійде багряне,
Крапля крові самоцвітом
У його промінні стане.

Білі роси – то кохання,
Що живе лиш до світання;
Кров, що в сонці не поблідла, –
То любов правдива й світла.