Під вишневим тихім літнім садом,
Де п’янить бузку пахучий цвіт,
Де звисають грона, грона винограду,
Там криниця мамина стоїть.

Мов життя, криниця та глибока,
Наче свідок тихий мовчазний,
В ній усе сплелося: й радощі, й неспокій,
І мого дитинства світ ясний.

І щораз, коли іду додому,
Чи з порога рідного іду,
Бачу я завжди з дитинства ту знайому
Мамину криницю у саду.