Ти на плечі мені поклади свою руку
І скажи материнські ласкаві слова.
Ти пошли мене в світ здобувати науку,
Щоби я зрозумів де є воля жива!
Де стежини мої і де з українського поля,
Там на обрій йде
Сивим кленом і моя, мамо, доля.

Я тобі сповідаюсь синівно край шляху,
Опираючись серцем о землю святу,
Подаруй мені, Боже, козацьку відвагу,
Через терни йдучи, осягати мету.
Де стежини мої і де з українського поля,
Там на обрій йде
Сивим кленом і моя, мамо, доля.

Бродить нині туман за моїми плечима,
А я прагну води, я спішу на ріку,
Скільки лиха стерпів і наруги отримав,
Але підлим ніколи не був на віку.
Де стежини мої і де з українського поля,
Там на обрій йде
Сивим кленом і моя, мамо, доля.

Де стежини мої з українського поля,
Де мої кілометри? – Ніяк не злічу.
Я дивлюся у далеч, де мамина доля,
Сивим кленом стаю, сивим кленом стаю
На вітрах, на скінчу.

Де стежини мої?..