Буду, буду, буду, буду битися –
Нема чого на мене так дивитися!
Все життя без тата, все життя без мами,
Дорогу пробиваю сам – кулаками!
Весь світ проти мене, я весь проти світу.
Я дам собі ради – не вчіть мене жити!
Це хто там кричить: "Заспокойся, малий"?
Не лізьте до мене, тому що я злий!

Та нема гірш нікому ой як тій сиротині,
Ой ніхто не пригорне при лихій годині.

І знову я починаю махатися –
Не варто було до мене чіплятися!
Якби я пробачив найменшу образу,
То б самоповагу втратив одразу.
Хто мені казатиме, що так не можна,
Хай краще дасть грошей – і тим допоможе!
А воду холодну на мене не лий –
Я не охолону, тому що я – злий!

Та не пригорне батько, та не пригорне мати,
А тілько той пригорне, що думає брати.

І кожного разу, коли хтось лізе в душу,
Стаю за себе муром, бо так ставати мушу.
Так бійка за бійкою, немов крок за кроком.
Та, часом, моя злість вилазить мені боком...

Ой налетіли гуси ой з далекого краю,
Ой сколотили воду в тихому Дунаї.

Ой бодай же ви, гуси, ой з пір’ячком пропали,
Ой як ми любилися, тепер перестали.
Ой як ми любилися, ой як зерно в горісі,
А тепер розійшлися, як туман по лісі.
Ой як ми любилися, ой як голубів пара,
А тепер розійшлися, як чорная хмара.
Ой як ми любилися, ой риба з водою,
А тепер розійшлися, як брат із сестрою.