Я так довго мовчав.
Ти ж бо знаєш, як важко було мені в сутінках
устами вологими на добрі слова натрапляти.
Коли надовкіль злі назви річок,
Колись таких добрих річок,
Що сповільнили свій ритм до ритму лікарень.
І хмари на їхньому плесі сьогодні над вечір –
Це психіатри досвідчені, зодягнуті в біле.

Коридором ріки вони відпливають у темряву,
Перемовляючись по-латинськи.
Сплески рибин і діагнози,
Озлоблені вірші, озлоблений колір троянд,
Назви ліків, що зроблять нас дуже спокійними.
Серед дерев озлоблених, серед акацій,
Коли їх чорне насіння буде лунко витріскувати
Із рудуватих стручків.
І мов зграї сполоханих птиць пролітатиме високо над нами. (2)

Я так довго мовчав.
Ти ж бо знаєш, як важко було мені в сутінках,
Коли надовкіль злі назви річок.

Я так довго мовчав. (3)