На його роки, мов жива вода,
Пострічалась дівчина молода,
Чиста і дзвінка холодом пече,
І сміються янголи за плечем.

Піниться вода, грається вода,
А у нього – сивая борода,
У очах джерельная каламуть,
Та з такою і роки – не візьмуть.

А він воду п’є, захлинається,
Серденько його розривається,
Шепотять уста лиш одні слова:
"Не мілій лиш ти, вода жива."

Сива борода, а під ребра біс,
За відро води – з хати все поніс.
В небі над селом веселка зійшла,
Пило все село – з того джерела.