Вишивала сорочку майстриня,
Не дружина, помітьте, майстриня...
Чорний смуток на голій ріллі
І привабливий сором калини
Увібрали її кольори.

Візерунки поклала навхрест,
Ніби шлях до зорі охрестила,
За мене ніби Бога просила,
Щоб з душею разом я воскрес...

Там, де серце – червоні нитки
Запалили мені берегиню,
Хто ж насправді я був їй такий?
Вишивала ж сорочку майстриня,
Не дружина, помітьте, майстриня...

Сорочка вишивана – червоне, чорне, біле...
Такими кольорами прожив я вдалим,
Ти надавала сили, ти розправляла крила,
Коли на Україну літав я уві сні.