По лікті у політиці, а може по коліна
Не вимагайте вірності у вуличних повій
Отак і живемо, чекаючи на зміни
І потерпаєм від Неронових обійм

Ми спалюєм себе, кидаємось під потяг
Ми мерзнем на майданах за цю блаженну мить
Дні власного життя відкладуєм на потім
А потім кожен свічкою горить

Це проклята земля, ніхто не винуватий
І страшно уявить, де в світі таке є...
Де села і міста лише із крайніх хаток
Де свій до свого, але по своє

Невже не доживем до власної свободи
До власного хреста який не донести
А, поки що із хат, із власного городу
Втікаємо як миші у світи

Бо гине човен наш, під ним лежачий камінь
Ніяке Отченаш ніколи не спасе,
Та знаю я одне, що Бог таки із нами
І нашого хреста ще замість нас несе...