Вже сутінки упали на левади,
Затихли понад світом голоси.
Хто нашому побаченню завадить?
Хіба, що холод першої роси.

Пестлива ніга всі вагання зборе,
Зашепотить схвильовано трава
І я почую із найпершим болем
Знайомий щем, окутаний в слова.

Люблю, люблю – як завше потаємно,
Розгублено повторює дівча.
Абетку цю у вічності взаємин,
Яку ніхто ніколи не вивчав.

А потім губи відведе лякливо,
Покриє білий привид лепеха.
Падіння наше омивають зливи,
Та грім чомусь під серцем затиха.

Люблю, люблю – немов жага обпалить.
Люблю, люблю, мов сонце обпіка.
Під серцем коле грудочка опалу,
Нагадує любов була яка.