То була не вона – вкотрий раз, як луна,
Розчаровано я повторяв,
І слова ті прості говорив я не тій,
І пісні не для тої співав.
Знов частину життя дарма викреслив я,
Дарма випив ту чашу до дна.
Обірвалась струна, то була не вона,
То була не вона, не вона...

То була не вона і бродив до пізна,
Потім довго по течії плив,
І не тій дарував, і не ту обіймав,
Не для тої на світі я жив.
Часом ледь не кричав, знов когось зустрічав,
Вірив – є десь єдина, одна.
Обірвалась струна, то була не вона,
То була не вона, не вона...

І у тлумі людськім розділяє усіх
Та глуха і байдужа стіна,
А в картині життя тільки бруд і сміття,
Розмальований шмат полотна.
Та надія стара все одно не вмира,
Лиш тривожно бринить, наче дзвін, –
Десь існує вона, як далека весна,
І твердить собі: "То був не він..."